Для людей
з вадами зору

    Галузі    Автомобільний та міський транспорт    Внутрішні пасажирські перевезення    Роз’яснення Мінінфраструктури щодо проблемних питань в галузі автомобільного транспорту
Версiя для друку


Роз’яснення Мінінфраструктури щодо проблемних питань в галузі автомобільного транспорту

Проблематика під час проведення конкурсів на автомобільному транспорті

7 лютого 2018 року на засіданні Уряду прийнято дві постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автомобільному транспорті» та «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту».

Постанови були підготовлені Міністерством інфраструктури України з метою лібералізації та дерегуляції ринку пасажирських автомобільних перевезень».

Постановами запроваджується спрощений допуск до ринку регулярних пасажирських перевезень; конкурс на міжобласних автобусних маршрутах буде проходити за заявницьким принципом; передбачається обов’язок організаторам перевезень продовжувати дію договорів (дозволів) терміном один раз на п’ять років без участі у новому конкурсі у разі інвестування коштів у придбання більш нових і комфортабельних автобусів; запроваджуються вимоги щодо обов’язкової наявності на міських і приміських автобусних маршрутах транспортних засобів пристосованих для перевезення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення у кількості до 35% до кінця 2019, а з  2020 року до 50%.

Також запроваджуються норми при яких перевізнику, який планує працювати на внутрішньобласних маршрутах  надається більша перевага, у разі подання на участь у конкурсі не тільки більш нових автобусів, але й таких, як електробуси, низькопідлогові автобуси, з більшою категорією екологічності (Євро 3-Євро 6), ті, які працюють на екологічних видах палива (газодизелі), а також тих, що пристосовані для перевезення осіб з інвалідністю. При цьому також, передбачається надання максимальної кількості балів на конкурсі тим перевізникам, які працювали на діючому маршрутів без порушень протягом усього терміну дії договору (дозволу).

Окремо слід відмітити, що постановами також відміняється процедура атестації автостанцій та спрощується механізм відкриття нових автостанцій, що у свою чергу дасть змогу усунути наявне на сьогодні монопольне становище автостанцій в регіонах України.

Проблематика тарифів на автомобільному транспорті

Основні засади діяльності автомобільного транспорту визначені в Законі України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон).

Статтею 10 Закону передбачено, що тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів тощо

Реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, методику розрахунку тарифів за видами перевезень.

Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.11.2009 № 1175, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162 (далі – Методика), яка є обов’язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту і має рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги.

Ця Методика визначає механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення і застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

Зазначаємо, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України               від 25.03.2015 № 240 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548» скасовано державне регулювання тарифів на перевезення пасажирів на приміських і міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування, тобто тарифи на такі маршрути є вільними.

Нині автомобільні перевізники формують тариф на перевезення пасажирів з огляду на ринкові умови, а також відповідно до Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 17.11.2009 № 1175, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162 (далі – Методика), яка є обов’язковою для застосування під час встановлення регульованого тарифу органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на послуги пасажирського автомобільного транспорту і носить рекомендаційний характер під час формування вільних тарифів на ці послуги.

В той же час слід зазначити, що відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження щодо встановлення в порядку і в межах, визначених законом, тарифів на транспортні послуги в межах населених пунктів належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, тарифи на пасажирські перевезення на міжобласних, внутрішньообласних, внутрішньорайонних, приміських автобусних маршрутах загального користування державою не регулюються тобто є вільними.

 

Проблематика пільг на автомобільному транспорті

На сьогодні на автомобільному транспорті склалась вкрай складна ситуація з перевезеннями пільгових категорій громадян.

Систематично до контролюючих та правоохоронних органів, а також і до Міністерства інфраструктури надходять численні звернення щодо відмови водієм чи автомобільним перевізником у праві певних категорій громадян скористатись своїм правом на пільговий проїзд.

У своїх поясненнях автомобільні перевізники скаржаться на відсутність відповідної компенсації за перевезення таких категорій громадян.

Слід зазначити, що основні засади діяльності автомобільного транспорту визначені в Законі України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон).

Частиною другою статті 29 Закону передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованим тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Статтею 37 Закону передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 60 Закону передбачено відповідальність перевізника за безпідставну відмову від пільгового перевезення у вигляді адміністративно-господарського штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у  якому визначається порядок компенсації автомобільним  перевізникам,  які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Статтею 31 Закону передбачено, що відносини автомобільного перевізника із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором, у якому, зокрема, встановлюється розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок  перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

До 2016 року компенсація за пільговий проїзд автомобільним перевізникам здійснювалась шляхом субвенції на здійснення програм соціального захисту, яка перераховувалась з Державного бюджету місцевим бюджетам.

Розпорядники коштів на місцях – Управління соціального захисту, розподіляли цю субвенцію між автомобільними перевізниками та підприємствами електротранспорту. 

Реформа міжбюджетних відносин, яка розпочалась в 2015 році, відкрила можливості для розвитку місцевих бюджетів на засадах повної бюджетної самостійності, що передбачає також підвищення ролі та відповідальності місцевих органів влади за ефективне управління ресурсами місцевих бюджетів.

З огляду на зазначене, згідно із змінами внесеними до Бюджетного кодексу України, з 1 січня 2016 року видатки на відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян включено до видатків місцевих бюджетів.

Разом з тим, слід відмітити, що 14 березня 2018 року на засіданні Уряду прийнято дві постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» та «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування».

Постанови підготовлені Міністерством соціальної політики України на виконання пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України                від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким визначено, що пільги з оплати проїзду, які передбачені законами України, можуть надаватися у готівковій формі в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Документом затверджується Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, яким передбачається надання замість пільг компенсації, розмір якої щорічно буде визначатись обласними, Київською міською державними адміністраціями на відповідний рік, а також визначаються основні правові та організаційні засади надання компенсаційних виплат окремим категоріям громадян, які мають право на пільговий проїзд.

Монетизація усуває несправедливість нерівномірного доступу до вказаної пільги, а пільговики отримують можливість витратити гроші на свій розсуд.

Прийняття акта надає можливість органам місцевого самоврядування надавати пільги окремим категоріям громадян з оплати проїзду у готівковій формі.

Також постановами встановлено особам, які відповідно до законодавства мають пільги з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських та приміських маршрутах, соціальну норму у мінімальній кількості 30 поїздок на місяць. З урахуванням цієї норми пільги будуть надаватися у готівковій формі у разі прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування.

Також для підвищення рівня соціальної підтримки населення органи місцевого самоврядування матимуть право приймати рішення про збільшення кількості поїздок для окремих категорій осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах.

 

Проблематика в діяльності автостанцій

Основні засади діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що автостанція − це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під’їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.

Відповідно до статті 36 Закону автостанції надають пасажирам послуги, пов’язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а саме: продаж квитків, інформування щодо розкладів руху, користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння, можливість користування громадськими вбиральнями. За надання таких послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Послуги автостанцій, крім послуг кімнати матері і дитини, пасажирам надаються за плату.

Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначено Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (далі – Правила), які є обов’язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі – замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Відповідно до пункту 112 Правил (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 181) функціонування автостанції можливе у разі її відповідності вимогам статей 1, 28, 32, 36 Закону та цих Правил.

При цьому наказом Міністерства транспорту та зв’язку України                  від 27.09.2010 № 700, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.2010 за № 1068/18363 (далі – наказ № 700), затверджено Порядок регулювання діяльності автостанцій, який визначає процедуру атестації автостанцій, вимоги до них, механізм визначення розміру автостанційного збору та вартості послуг, що надаються автомобільним перевізникам.

Щодо наказу № 700 слід зазначити таке.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов’язані з одержанням документів дозвільного характеру, серед іншого, встановлюється перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.

Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (далі – Перелік) затверджено Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Так, Перелік не містить такого документа, як свідоцтво про атестацію автостанцій.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, свідоцтво про атестацію автостанцій не є документом дозвільного характеру з урахуванням Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» та Рішення Державної регуляторної служби України від 19.09.2017 № 12 «Про необхідність усунення Міністерством інфраструктури України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тобто свідоцтво про атестацію автостанції не є тим документом, який дозволяє чи забороняє здійснювати господарську діяльність з надання автостанційних послуг, а тому діяльність автостанцій повинна здійснюватися на підставі статей 1, 28, 32, 36 Закону, яким не передбачено вимоги до автостанції проходити процедуру атестації автостанції або отримувати такий документ, як свідоцтво про атестацію автостанції.

Крім того, ні Законом, ні Правилами не передбачено вимоги до автостанції розробляти чи затверджувати паспорт автостанцій, а також брати участь у проходженні процедури обстеження на предмет атестації.

Слід зазначити, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 181 «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», а саме з 17.03.2018, наявність такого документа, як наказ № 700, узагалі законодавством не передбачено.

Водночас наголошуємо, що до визнання наказу № 700 таким, що втратив чинність, слід застосовувати його положення в частині, що не суперечить вимогам Закону та Правил.

Щодо додаткового обстеження автостанцій слід зазначити, що ця процедура також не передбачена ні Законом, ні Правилами, а визначена тільки наказом № 700, норми якого в цій частині теж не відповідають вимогам законодавства.

При цьому слід зауважити, що відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до 31.12.2018 встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Враховуючи зазначене, наразі діяльність автостанцій повинна відповідати вимогам статей 1, 28, 32, 36 Закону та Правилам.